РОЗВИТОК НЕОЛІМПІЙСЬКИХ ВИДІВ СПОРТУ НА ЛІВОБЕРЕЖНІЙ УКРАЇНІ

Анотація

Метою статті є аналіз ключових тенденцій розвитку неолімпійських видів спорту та умов їх існування, а також виявлення причинно-наслідкових зв’язків між сферою фізичної культури і спорту та соціалізацією особистості. Методами дослідження виступають загальнонаукові методи логіки (аналіз, синтез тощо). Компаративний метод було застосовано для порівняння розвитку олімпійських та неолімпійських видів спорту; хронологічний – для з’ясування етапів їх розвитку. За результатами дослідження встановлено, що основні етапи розвитку були пов’язані з політичними трансформаціями: перший – із кінця XIX ст. до 1917 р. (дореволюційний), другий – із 1921 р. до 1991 р. (радянський), третій – із 1991 р. до наших часів (український). На початку ХХ ст. жителі Лівобережної України у невеликих містах займалися важкою атлетикою, автоспортом, шахами, шашками, акробатикою та скачками. У радянські часи розвиток усього спорту підпорядковувався державним інтересам, тому посиленою була увага до військово-технічних видів спорту, а також дисциплін розумового спрямування. Держава всіляко заохочувала громадян до занять олімпійськими та неолімпійськими видами спорту. Було створено матеріально-технічні умови для розвитку численних видів спорту. Також було налагоджено систему підготовки тренерсько-викладацького складу. Наразі успішно розвиваються гімнастика (шейпінг, розтяжка), види спорту, спрямовані на силове використання м’язової маси (бодібілдинг, пауерліфтинг), танцювальні види спорту (чірлідінг, акробатичний рок-н-рол), екстремальні види спорту (підводний спорт, скейтбординг), національні види спорту (бойовий гопак, різні види карате). У статті проаналізовано вплив фізичної культури і спорту на соціалізацію та соціокультурний розвиток особистості. Доведено, що заняття спортом сприяють поліпшенню стану здоров’я громадян, що всіляко заохочується владою. Спортивний рух, починаючи з перших років встановлення більшовицької влади, був шляхом до емансипації жіноцтва. Залучення маломобільних категорій громадян до спортивних практик допомагало їм подолати соціальну відчуженість. До того ж така фізична активність виступала замінником соціально неприйнятних форм поведінки. Отже, можна зробити висновок, що процес становлення та розвитку неолімпійських видів спорту відбувався у три етапи, спортивні практики сприяли соціалізації особистості.