Південний архів (історичні науки)

ВІЙСЬКО КРИМСЬКОГО ХАНСТВА У ВОЄННИХ КАМПАНІЯХ ПРОТИ МОЛДОВСЬКОГО КНЯЗІВСТВА (1484–1538 РР.)

2026-04-06T08:08:50+00:00

У статті досліджено особливості воєнних кампаній Кримського ханства, як союзника Османської імперії, проти Молдавського князівства протягом 1484-1538 рр., проаналізовано чисельність, озброєння і тактику кримців, показано процес перетворення Молдови на васальну державу Порти. Метою дослідження є комплексний аналіз участі війська Кримського ханства у бойових діях проти Молдови 1484–1538 рр. Методологічною основою статті є загальнонаукові принципи історизму, об’єктивності та системності. Історико-генетичний метод дозволяє простежити зміни у політичних відносинах між Портою, Кримським ханством та Молдовою. Історико-порівняльний метод дозволяє порівняти військо Молдовського князівства, Кримського ханства та Османської імперії, насамперед їх чисельний склад, тактику та особливості військового мистецтва. Наукова новизна. У статті показано вагому роль кримських татар у підкоренні Молдови Османською імперією. Використано великий масив тогочасних нарративних джерел, праці румунських, турецьких, українських дослідників. Критично розглядаються повідомлення тогочасних хронік і літописів про битви 1518 р. та 1538 р. – головно, про кількість учасників, хід та наслідки. Доведено, що дії кримців послаблювали спроможність Молдови до опору туркам, завдавали потужного удару по мобілізаційним можливостям князівства, а також здійснювали вагомий вклад у тактичну та польову розвідку османів. Простежено, що Молдова так й не змогла знайти дієвих союзників з-поміж інших держав, а Польща через конфлікт за Покуття виступала ситуативним союзником Порти, зокрема у кампанії 1538 р. Bисновки. Турецькі султани почали залучати татар для набігів на молдовські території ще з другої половини XV ст., як інструмент тиску, залякування та покарання. Набіг татар 1518 р. завершився для них провалом, оскільки молдавське військо завдяки нічним маневрам змогло розгромити табір кримців та вело переслідування ворога. Відносини Молдови та Порти значно загострились в роки правління господаря Петру Рареша. Доведено, що військова кампанія Порти 1538 р. мала цілу низку причин, насамперед через дії молдавського господаря П. Рареша, стратегічні цілі та необхідність отримання плацдарму для подальших кампаній проти європейських держав. Зроблено висновок, що князівство у 1538 р. не змогло у повному обсязі мобілізувати військо через дії татар та опір молдавської еліти (бояр), господар не зміг дати ворогу вирішальний бій у заздалегідь обраному місці. Кримське ханство завдяки застосуванню вдалої тактики та маневрів активно сприяло захопленню Молдови османами. Завдяки високій мобільності, кримці займалися тактичною розвідкою на полі бою, здійснювали відволікаючі маневри та залучалися османами для збору фуражу та припасів на території Молдови.

ПОЛКОВО-СОТЕННІ ОБЛІКОВО-СТАТИСНИЧНІ ДОКУМЕНТИ В СИСТЕМІ ДІЛОВОЇ КОМУНІКАЦІЇ ГЕТЬМАНЩИНИ

2026-04-06T08:14:25+00:00

Розвідку присвячено дослідженню полково-сотенних обліково-статистичних документів як важливої складової системи ділової комунікації Гетьманщини другої половини XVII – XVIII століть. Метою роботи є визначення їх функціонального призначення, інформаційного потенціалу та ролі в забезпеченні управлінської взаємодії між адміністративними структурами козацької держави. Адже такий опис документів дозволяє показати особливості їх оформлення, наголосити на специфіці технології обміну інформацією між взаємозалежними гілками влади періоду Гетьманщини. Методи. У дослідженні використано комплекс загальнонаукових і спеціальних методів, зокрема історико-типологічний, структурно-функціональний, порівняльний та джерелознавчий аналіз. Застосування методів документознавчого аналізу дало змогу з’ясувати особливості побудови формуляру, змісту та комунікативних функцій обліково-статистичних документів полково-сотенних канцелярій. Результати. Установлено, що обліково-статистичні документи (реєстри, списки, компути, присяжні або записні, переписні книги, ревізії) виконували не лише обліково-статистичну, а й комунікативну функцію, забезпечуючи обмін інформацією між різними рівнями влади. Проаналізовано їх значення для персоналізації козацьких сотенних утворень та реконструкції соціальної структури населення. Доведено, що обліково-статистичні документи унікальним джерелом, яке дозволяє простежити трансформацію адміністративних практик у контексті імперської політики Російської держави. Висновки. Полково-сотенні обліково-статистичні документи становлять важливе джерело для вивчення ділової комунікації, управлінських традицій та соціально-економічного розвитку Гетьманщини. Вони є багатофункціональними комунікативними текстами, тому що інформують, регулюють, ідентифікують та формують історичну пам’ять на сьогодні. Їх аналіз сприяє глибшому розумінню механізмів функціонування української адміністративної системи та її змін в умовах колоніального російського впливу, адже подальший розвиток діловодства в Україні відбувався в умовах уніфікації з діловодством Російської імперії.

БОРОТЬБА КДБ ПРОТИ УКРАЇНСЬКИХ ШІСТДЕСЯТНИКІВ У ПЕРШІЙ ПОЛОВИНІ 1960‑Х РР.

2026-04-06T08:17:53+00:00

Метою статті є комплексний аналіз форм, методів і механізмів боротьби Комітету державної безпеки (КДБ) проти українських шістдесятників у першій половині 1960‑х рр., із з’ясуванням еволюції агентурно-оперативної та профілактичної діяльності спецслужби й підготовки підґрунтя для подальших репресивних акцій. Методологічною основою статті виступили принципи об’єктивності, історизму, всебічності, наступності, а також комплекс спеціально-історичних і загальнонаукових методів. У роботі використано методи аналізу та синтезу, ретроспективний, проблемно-хронологічний, метод порівняння та зіставлення інформації з різних джерел. Результати та висновки. У першій половині 1960‑х рр. КДБ виробив щодо шістдесятників специфічну тактику, що відрізнялася від практик проти підпільних організацій: замість масових арештів домінували агентурно-оперативні заходи, профілактика та ідеологічний тиск. Уже наприкінці 1950‑х рр. було закладено основу системного контролю – розгалужена агентурна мережа, масові «профілактичні бесіди», спроби вербування та допити засвідчили досить швидку реакцію каральних органів на активізацію культурного руху. У 1963–1964 рр. тиск набув виразніших форм: поряд із публічними ідеологічними кампаніями було розгорнуто агентурні операції, зокрема заведено справу групової розробки «88». Сукупність зафіксованих заходів свідчить про перехід від фрагментарного нагляду до системної підготовки масштабної репресивної акції, реалізованої вже 1965 р. Посилення профілактичної роботи у середині 1960‑х рр. свідчить про те, що КДБ прагнув не тільки контролювати, а й перехопити смислове лідерство в середовищі шістдесятників. Показово, що навіть багатогодинні бесіди й примус до «каяття» не гарантували припинення активності шістдесятників, що зумовило подальшу радикалізацію дій спецслужби. Активне «вивчення» регіональних осередків і спроба пов’язати шістдесятників із оунівським підпіллям завершили формування наративу про «спадкоємців націоналістів», який став підґрунтям для наступних арештів. У першій половині 1960‑х рр. було створено інституційну, агентурну та пропагандистську інфраструктуру боротьби з шістдесятниками, що визначила характер репресивної політики середини і другої половини десятиліття.

ІСТОРИЧНЕ ЗБРОЄЗНАВСТВО В СИСТЕМІ ПІДГОТОВКИ ВЧИТЕЛІВ ІСТОРІІ В УКРАЇНІ

2026-04-06T08:22:51+00:00

У статті зазначено, що історичне зброєзнавство як міждисциплінарна галузь історичної науки є важливою складовою реконструкції минулого, оскільки дає змогу відтворити не тільки військові технології, а й економічні зв’язки, соціальну структуру та художньо-естетичні уявлення за певними реаліями суспільного розвитку. У визначеному контексті розглянуто перспективні можливості залучення всього комплексу історичного зброєзнавства у сучасний освітянський простір та інтеграцію історії зброї в навчальні програми підготовки майбутніх вчителів історії в Україні. Метою дослідження є – аналіз фахової історіографії, яка дозволяє формувати у майбутніх вчителів навички критичного аналізу проблем історії озброєння, сприяє оволодінню базовим інструментарієм дослідження основних етапів становлення, розвитку та сучасного стану наукової галузі. Методологія: використано загальні й спеціальні методи: порівняльно-історіографічний, джерелознавчий, біографічний, метод періодизації. Поєднувальний характер визначеного комплексу дозволяє довести майбутнім спеціалістам вагомість ролі і місця зброї у воєнно-політичних подіях та її опосередкований вплив на суспільні світові реалії. Результати: доведено, що вивчення історії озброєння є складовою частиною розуміння світоглядного сприйняття війни; осмислення процесу формування військових традицій, історичної пам’яті, національної ідентичності та патріотичного виховання молоді загалом. Персоніфіковано етапи формування української школи зброєзнавства – від перших археологічних описів до становлення системних наукових підходів і інтеграції у світовий науковий простір. Окреслено тенденції сучасного етапу розвитку – міждисциплінарність, поєднання історико-типологічного аналізу з методами матеріалознавства, упровадження цифрових технологій та активізацію міжнародної наукової співпраці. Наголошено, що створення у навчальному процесі інтеграційно-вмонтованого майданчика історії зброєзнавства є запорукою до формування у студентської молоді здатності до творчого науково-дослідного мислення. Висновки: на початку ХХІ ст. фахова історіографія українського зброєзнавства дозволяє викладачам закладів вищої освіти спиратися на наукові здобутки саме вітчизняних дослідників. Доведено, що історичне зброєзнавство має перспективну можливість до подальшого інтегрування в освітній процес окремим блоком навчальних дисциплін. Вони мають допомогти у створенні цілісної системи цивілізаційного розвитку на засадах світоглядного розуміння міліарної компоненти та сприяти розвитку ключових професійних навичок майбутніх спеціалістів, які зможуть ефективно впливати на формування історичної свідомості молоді України.

МІСЬКА ТРАНСФОРМАЦІЯ ХЕРСОНА НА РУБЕЖІ XIX–XX СТ: ЕЛЕКТРОТРАНСПОРТ ЯК МЕХАНІЗМ УРБАНІСТИЧНОЇ МОДЕРНІЗАЦІЇ

2026-04-06T08:25:58+00:00

Метою статті є аналіз процесів організації, еволюції та розвитку міського простору Херсона на початку XX в контексті модернізаційних процесів Півдня України, зокрема через спробу впровадження електричного трамвая за договором з італійським підданим В.І. Босаліні. Стаття розглядає Херсон у порівнянні з містами-сусідами, Одесою та Миколаєвом, де трамваїзація була реалізована, що дозволяє оцінити особливості локальної урбаністичної трансформації. Методологічно дослідження ґрунтується на комплексному історико-урбаністичному аналізі з застосуванням теорії модернізації. Використано аналіз архівних джерел, зокрема порівняльний аналіз досвіду інших південних міст у сфері трамваїзації та технологічної модернізації. Наукова новизна статті полягає у залученні теорії модернізації з європейською орієнтацією. А також науковою новизною є те, що ми вводимо до наукового обігу нові архівні документи. Основний зміст статті показує, що договір з В. Босаліні містив потенційну систему управління, інтегруючу транспортну, енергетичну та соціальну інфраструктури, яка відповідала принципам зворотного зв’язку, ієрархії та адаптивності. Проте проєкт залишився нереалізованим, що кардинально відрізняє модернізацію Херсона і Миколаєва з Одесою, де трамваїзація сприяла формуванню інтегрованих систем міського управління та соціально-економічної динаміки. Також у статті висвітлено роль іноземного підприємця як агента європейської модернізації, який міг би впровадити у Херсоні передові європейські технічні стандарти, організаційні моделі та урбаністичні практики. Висновки підкреслюють, що відсутність практичної реалізації проєкту обмежила модернізаційний потенціал Херсона, залишивши його міський простір у стані потенційної, але незавершеної трансформації.