Південний архів (історичні науки)

ІСТОРИЧНИЙ АНАЛІЗ ТВОРІВ ТА ПОСЛАНЬ ЄПИСКОПА ГРЕКО-КАТОЛИЦЬКОЇ ЦЕРКВИ ГРИГОРІЯ ХОМИШИНА ТА ЇХ СОЦІАЛЬНИЙ ВПЛИВ

Іван Арсенович Андрухів — 2024-11-06

У статті здійснено спробу історичного аналізу окремих пастирських листів та послань єпископа Греко-Католицької Церкви (далі – ГКЦ) на Галичині написаних та оприлюднених у першій половині ХХ століття, а саме: «Пастирського листа Григорія Хомишина єпископа Станіславівського до кліру єпархії Станіславівської про візантійство»; «Пастирського листа Григорія Хомишина єпископа Станіславівського до людей доброї волі про політичне становище українського народу в польській державі»; «Відозву до всечесного духовенства Станіславівської єпархії про пресу як дуже важливу зброю нинішної доби»; Листа на тему: «Українська проблема»; «Пастирського листа Григорія Хомишина єпископа Станіславівського до духовенства і вірних Станіславівської єпархії про грозу духовної руїни»; Пастирського листа Григорія Хомишина єпископа Станіславівського до кліру та вірних Станіславівської єпархії про Католицьку акцію та Пастирського листа Григорія Хомишина єпископа Станіславівського до духовенства Станіславівської єпархії «Національна чи об’явлена віра або розвал чи шлях творчості». Мета роботи полягає в здійсненні історичного аналізу творів та послань єпископа Греко-Католицької Церкви Григорія Хомишина, зокрема, їх ідейного змісту, контексту створення, а також визначення їхнього впливу на соціальне та релігійне життя українського суспільства. Методологія дослідження спирається на принципи: історико-біографічний метод та контент-аналіз, порівняльний аналіз, соціологічний метод, джерелознавчий аналіз тощо. Результат дослідження полягає в тому, що проблематика вивчення літературної спадщини цього духовного лідера полягає в тому щоб оцінити не тільки релігійні, але й соціальні аспекти його діяльності. Григорій Хомишин зіграв ключову роль у зміцненні всієї Української греко-католицької Церкви, сприяючи формуванню її ідентичності на тлі складних суспільно-політичних умов того часу та й сьогодення. Науковий висновок полягає в тому, що особлива увага приділяється аналізу його впливу на соціальні процеси в Галичині, зокрема на розвиток освіти, соціальну справедливість та національне відродження. Адже Хомишин активно закликав до морального і духовного вдосконалення, що мало вагомий вплив на суспільну свідомість українців. Його твори розглядаються як важливий чинник у формуванні національної самосвідомості та підтримці українського державотворення.

СУЧАСНЕ УКРАЇНСЬКЕ ЗЕМСТВОЗНАВСТВО ЯК СКЛАДОВА ЧАСТИНА ІСТОРИКО-КРАЄЗНАВЧИХ ДОСЛІДЖЕНЬ

Олена Олексіївна Бакуменко — 2024-11-06

Метою статті є аналіз внеску досліджень з історії регіональних земств у розвиток сучасного українського краєзнавства. Одним із напрямів історичного краєзнавства є вивчення історії певних організацій та установ краю, а також життя і творчості визначних земляків. Не є секретом, що однією з установ, що багато зробили для розвитку окремих регіонів України на межі ХІХ–ХХ ст., були органи земського самоврядування, запроваджені внаслідок Земської реформи 1864 р. Це були перші на території імперії виборні всестанові органи, які дали змогу залучити до вирішення проблем соціально-економічного розвитку губерній небайдужих представників суспільства, зокрема з числа національно-свідомої інтелігенції. Після здобуття Україною незалежності підсилився інтерес до історії її окремих регіонів та історії складових елементів цих регіонів. У тому числі збільшується кількість робіт, присвячених історії регіональних земств, а отже, й історії соціально-економічного розвитку певної місцевості. На основі загальнонаукових методів аналізу та синтезу доводиться важливість регіональних земствознавчих досліджень саме для краєзнавства. Результати. Автори дослідження проаналізували, яким чином дослідження з історії окремих земств дають матеріал для розвитку сучасного краєзнавства. Особливу увагу звернено на дослідження, присвячені історії практичної діяльності земств, адже саме вони роблять доступними для вчених величезні пласти архівних невідомих або маловідомих джерел з історії краю. Також приділено увагу важливості досліджень історії діяльності видатних земців як представників громадськості краю та виразників громадської думки. Проаналізовано, які українські губернії на сьогодні найбільш потрапили в поле зору дослідників історії земства. Зроблено висновки, що історія земського самоврядування різних губерній України є джерелом для отримання величезного пласта краєзнавчого матеріалу межі ХІХ–ХХ ст. Загалом доба незалежності стала сприятливим етапом як для вивчення історії окремих земств України, так і для розвитку історичного краєзнавства як такого, що в цілому наближує українську історичну науку до створення цілісної, об’єктивної картини української історії.

ВПЛИВ ОПОРУ СЕЛЯНСТВА ЧАСІВ СУЦІЛЬНОЇ КОЛЕКТИВІЗАЦІЇ І ГОЛОДОМОРУ НА ТРАНСФОРМАЦІЮ БІЛЬШОВИЦЬКОГО ПРОЕКТУ ПОБУДОВИ КОМУНІЗМУ

Сергій Григорович Водотика — 2024-11-06

Мета дослідження: аналіз впливу масового опору селянства в роки суцільної колективізації і Голодомору 1932–1933 років на трансформацію марксистсько-сталінського (більшовицького) проекту комуністичного штурму і сутності самого комуністичного проекту. І хоча в радянській літературі радянсько-компартійний устрій звався соціалізмом, але в сталінські часи йшлося про будівництво саме комунізму. Методи дослідження: багатофакторний аналіз чинників (ідеологічних, політичних, соціально-економічних, морально-психологічних), які впливали на політику сталінського керівництва та опір селянства сталінщині у 1929–1933 роках. Саме багатофакторний аналіз став ключем до розуміння впливу наслідків компромісу між владою і селянством на характер подальшого розвитку України в совєтську добу. Результати дослідження: доведено факт значного впливу наслідків масового спротиву селянства на сталінський проект комуністичного штурму. Українське селянство, позбавлене лідерів, зброї та політичного керівництва, відчайдушно боролося за себе, своїх дітей і нащадків з безжальною репресивною машиною радянського тоталітаризму. Селянство боролось впродовж багатьох років, використовувало активні та пасивні форми, боролось завзято і понесло мільйонні втрати. Формально сталінська колективізація перемогла, а селянство було затиснуте у лещата адміністративно-командної системи, упокорене Голодомором 1932–1933 років і злиднями реального соціалізму. Проте селяни зуміли відстояти право особистої власності на присадибне господарство, відстояли сільгоспартіль як менше зло порівняно з комунами, панування яких прагнули нав’язати селянам більшовики. Паралельно у містах робітники вибороли право на вибір місця роботи. Висновки: наголошено, що ці острівці «недокомунізму» привели до збереження, нехай у гібридних формах, приватної власності, ринку і товарно-грошових відносин. Приватна власність і ринок дозволили комуністично-радянському режиму проіснувати ще 60 років, але саме вони кінець кінцем відправили совєтський режим і реальний соціалізм на смітник історії.

ДІЯЛЬНІСТЬ АРХІТЕКТУРНОГО ВІДДІЛУ З БУДІВНИЦТВА БУДИНКУ ОДЕСЬКОГО ВІДДІЛЕННЯ ІМПЕРАТОРСЬКОГО ТЕХНІЧНОГО ТОВАРИСТВА

Вікторія Анатоліївна Добровольська — 2024-11-07

Мета дослідження – аналіз діяльності архітекторів міста Одеси – членів Одеського відділення Імператорського Російського технічного товариства з проєктування та будівництва будинку відділення, долі й місця цієї споруди в культурному просторі великого міста. Методологія дослідження спирається на принципи історизму, системності, авторської об’єктивності. Використано загальнонаукові (аналізу і синтезу) та загальноісторичні (історико-генетичний, історико-системний) методи дослідження. Результати дослідження. Встановлено, що ідея створення та проєктування будинку Одеського відділення ІРТТ, відомого ще як «Масонський дім» в Одесі, належала членам архітектурного відділу ОВІРТТ. Увесь хід подій упродовж восьми років, пов’язаних з його проєктуванням, пошуком коштів на будівництво, створенням інтер’єру свідчить про відповідальність, творчу ініціативу та результати діяльності справжніх фахівців своєї справи. Будинок ОВІРТТ тривалий час був окрасою міста Одеси та об’єктом її культурної спадщини, знаходився за адресою вул. Княжа, 1а. Висновки. Пореформений період другої половини ХІХ ст. сприяв розвитку творчої ініціативи інженерів, архітекторів, будівельників, промисловців та підприємців міст Півдня України. Створення Одеського відділення ІРТТ, багатогранна і різнопланова діяльність усіх його 9 відділів створювала наукову та професійно-технічну основу модернізаційним процесам Півдня України. Творча ініціатива членів ОВІРТТ та сміливі рішення його архітектурного та будівельного відділів сприяли формуванню архітектурного обліку Одеси. Однією з окрас міста став створений ними будинок ОВІРТТ, до будівництва та оздоблення якого було залучено кращих фахівців міста. Архітектурна спадщина таких великих міст як Одеса охоплює пам’ятники і комплекси, які мають видатну універсальну цінність з точки зору історії, культури та архітектури, а також зберігає дух епохи та демонструє непохитну ініціативу і професіоналізм їх творців. Захист і сучасна інтерпретація архітектурної спадщини є надважливими завданнями, оскільки вони сприяють збереженню, примноженню і передачі знань та цінностей наступним поколінням.

ЧЕСЬКО-НІМЕЦЬКІ ВІДНОСИНИ В СЕРЕДИНІ ІХ – ПЕРШІЙ ТРЕТИНІ Х СТ.

Ігор Михайлович Ліхтей — 2024-11-07

Мета наукової студії – розкрити особливості відносин чеських князів із правителями Східно-Франкського, а відтак Німецького королівства у період із середини ІХ – до 30-х років Х ст. Методологічною основою роботи є принципи історизму, об’єктивності й наукової достовірності. Використано історико-системний та аналітичний методи. Наукова новизна полягає в комплексному дослідженні окресленої проблеми в контексті міжнародної ситуації в Центральній Європі та процесі формування державності слов’янських племінних союзів, які розселилися на території нинішньої Чехії. Висновки. На початку відносини чеських князів зі Східно-Франкським (Німецьким) королівством мали переважно мілітарний характер. У середині ІХ ст. східнофранкський король Людовік ІІ Німецький організував проти чеських князів кілька збройних походів. Невдовзі чеські землі потрапили під сюзеренітет володаря Великоморавської держави Святополка. Та після його смерті чеські князі, намагаючись звільнитися з-під влади Великої Моравії, підкорилися безпосередньо східно-франкському королю Арнульфові, ядром володінь якого було Баварське герцогство. З обранням на німецький трон саксонського герцога Генріха І Птахолова відбулося посилення королівської влади. Новий правитель вторгся в чеські землі й дістався Праги. Чеський князь Вацлав І Пршемислович мав намір боронити країну, однак перевага була на боці нападників. Тож Вацлавові І довелося скоритися долі та погодився на виплату данини, а можливо, й на виконання інших ленних обов’язків. В результаті, за його правління Чеське князівство Пршемисловичів опинилося в сфері впливу Саксонії, а отже, й у васальній залежності від Німецького королівства.

РЕЛІГІЙНО-КУЛЬТУРНИЙ ФАКТОР У ПОЛІТИЦІ ТУРЕЧЧИНИ ЩОДО БАЛКАН НА НОВОМУ ЕТАПІ ВЗАЄМОВІДНОСИН (2016–2020)

Ольга Петрівна Моціяка — 2024-11-07

Метою роботи є аналіз культурно-релігійного впливу Туреччини на території Балканського регіону в період з 2016 по 2020 рр. Методи дослідження, які були використані: метод дедукції (авторка спершу досліджувала картину загальних тенденцій у Балканському регіоні, а вже потім детально аналізувала їхні особливості в окремих країнах) та індукції (у висновках усе було узагальнено), методи аналізу та синтезу (аналіз використовувався в основній частині тексту, а синтез – переважно у висновках), контент-аналіз (проаналізовано, що саме говорили у своїх промовах провідні політичні діячі), із спеціально історичних – порівняльно-історичний (релігійно-культурний вплив аналізувався синхронно в різних країнах), а також метод герменевтики в роботі з джерелами. Результати: з’ясовано, якими методами та з якою інтенсивністю здійснювався релігійно-культурний вплив Туреччини в різних країнах Балканського регіону; виявлено, які країни належали до першочергових інтересів Анкари, а які – до другорядних; проаналізовано діяльність основних установ та організацій, через які здійснювався вплив; прослідковано мотиваційний аспект геополітичних дій Туреччини на Балканах – як очевидний, так і прихований. Висновки. Виявлено, що на новому етапі свого політичного розвитку Анкара почала приділяти більшу увагу країнам, які були вигідними для неї з прагматичної точки зору, тобто тим, у які вигідно вкладати інвестиції. На таких країнах, як Албанія, Боснія і Герцеговина, Косово в цей період переважно зосереджується культурно-релігійний вплив (реставрація мечетей та подекуди і християнських святинь, збільшення культурних проектів, приміром, від Інституту Юнуса Емре, популяризація турецької освіти через фонд Maarif тощо). Акцент робився на захисті інтересів мусульман по всьому світу та протистоянні європейській «ісламофобії». Це було важливі та корисні кроки для розвитку країн, але як від політичних діячів, так і від звичайних громадян часто лунали слова критики в бік Туреччини. Кошти, що Анкара вкладала в цю групу балканських країн, були незначними порівняно з тими, що інвестувалися у проекти та співпрацю з економічними партнерами.

ОСОБЛИВОСТІ ФОРМУВАННЯ ОФІЦЕРСЬКОГО КОРПУСУ ЧЕРВОНОЇ АРМІЇ У 1920-х–1930-х РОКАХ

Яна Вікторівна Пастухова — 2024-11-06

Мета дослідження полягає в ґрунтовному аналізі процесу становлення такої важливої ланки збройних сил, як офіцерський корпус. Наукова розвідка охоплює період від заснування Червоної армії до початку масових репресій в 1937 році та спрямована на висвітлення особливостей підготовки військових кадрів у навчальних закладах та курсах, аналіз державних стратегій формування вищого прошарку армії через залучення різних груп населення до несення служби та аналіз результатів такої політики формування офіцерського корпусу напередодні Другої світової війни. Методологічна основа роботи складається з двох груп методів: загальнонаукові – аналіз, синтез, узагальнення та спеціально-історичні – метод періодизації, історико-системний та історико-генетичний методи. Результати. Армія колишньої російської імперії виснажена участю в Першій світовій війні та після жовтневого перевороту 1917 року зазнала структурного руйнування. Солдатські комітети, виборність командирів та знищення прошарку офіцерства призвели до того, що у межах радянської росії, а потім і СРСР починається формування армії нового типу, яка мала відповідати задекларованим більшовицьким гаслам: комплектуватися добровільно політично надійними вихідцями із робітничо-селянського середовища, без сповідування ідеалів ієрархії «старої» армії. Однак, варто зазначити, що запропоновані ідеї були популістичними гаслами, але не могли бути реалізованими в повній мірі, особливо з урахування анархічної ситуації на територіях колишньої Російської імперії. Руйнування існуючих порядків зумовило анархію та дезорганізованість у військовій сфері, а відсутність компетентних воєначальників в оточені більшовицьких лідерів призвело до непослідовного та безсистемного реформування. Після того, як очільником Народного комісаріату оборони став Л. Д. Троцький, почалося системне будівництво Червоної армії. Реформи Л. Д. Троцького повернули в ряди армії колишніх царських офіцерів, які могли стати осередком опору більшовицькій владі. Щоб нівелювати цю небезпеку започатковувався інститут військових комісарів, які мали контролювати командирів згідно інтересів політичної верхівки. Такі нововведення привели до двовладдя в бойових одиницях та конфліктів між військовим і політичним керівництвом у війську. Завершення бойових дій всередині країни та скрутне фінансове становище зумовили скорочення чисельності військ та першу велику реформу Червоної армії, яка в 1924 році запустила процес територіально-міліційного принципу комплектування збройних сил, що негативно впливав на професійність офіцерського корпусу. Остаточне утвердження одноосібної влади Й. В. Сталіна та форсована індустріалізація безпосередньо вплинули на розвиток армії. Введення персональних військових звань, яке відбулося у 1935 році мало на меті встановити чітку структуру підпорядкування в Червоній армії, такі дії не лише мотивували командирів, а й породили міжособистісні конфлікти серед представників офіцерського корпусу. Висновки. Дане дослідження дає можливість прослідкувати етапи становлення радянського офіцерства від початку існування Червоної армії до масових репресій 1937–1938 років. 20–30-ті роки ХХ ст. для командного складу Червоної армії були означені рядом проблем: непослідовні реформи в сфері навчання та комплектування військових частин, недоліки управлінської системи спричинені політичною кон’юнктурою, відсутність сталого вектору розвитку призвели до того, що командний склад РЧСА навіть до початку масових репресій не міг похвалитися успіхами у військовому мистецтві та розбудові збройних сил. Подальші репресії 1937–1938 року рр. лише посилили накопичені проблеми та призвели до трагічних наслідків в перші роки на Східному фронті Другої світової війни.

ПРИРІСТ НАСЕЛЕННЯ В ПАЛАНКОВОМУ МІСТІ НОВИЙ КОДАК НАПЕРЕДОДНІ ЗРУЙНУВАННЯ НОВОЇ СІЧІ (ЗА МАТЕРІАЛАМИ СПОВІДНИХ РОЗПИСІВ)

Святослав Володимирович Чирук — 2024-11-07

Метою статті є аналіз приросту населення в паланковому місті Новий Кодак напередодні зруйнування Нової Січі, його окремих складників (природного та механічного приросту), а також показників, які здійснювали на нього вплив: народжуваності, шлюбності, шлюбної структури та статево-вікового складу населення. Основним методом є моделювання даних. Модель побудовано: 1) шляхом екстраполяції даних загального приросту козацької верстви на все населення міста; 2) шляхом екстраполяції на подальший період коефіцієнтів народжуваності за попередні роки, отриманих зі статево-вікової структури населення методом компонентів (методом зсуву за статтю та віком). При цьому робиться припущення про незмінність народжуваності та незначний вплив смертності, через що народжуваність фактично дорівнює природному приросту. Під час аналізу інших показників також застосовується когортний аналіз. Результати дослідження демонструють, що згідно з модельними даними загальну кількість населення міста Новий Кодак на момент зруйнування Запорізької Січі у 1775 році можна оцінити у 2916–4577 осіб. Частка «прихованого» від оподаткування населення становила 57 %. Природний приріст перевищував механічний і перебував приблизно на рівні 45 %, тоді як механічний – 33 %. Найбільші показники народжуваності (41 %) та сумарний коефіцієнт народжуваності (7,6) були у посполитого населення, тоді як найвища шлюбність спостерігалася серед козацтва (13 %). Найбільш популярними були шлюби із середнім віковим лагом (6–10 років). Аналіз динаміки народжуваності за попередні періоди демонструє просідання у 1739, 1745 та 1759–1760 роках. Останнє «просідання» найбільш помітне серед козацької верстви населення. Автор доходить висновку, що модельні дані відповідають попереднім оцінкам кількості населення міста на момент зруйнування Запорізької Січі, що загалом верифікують достовірність моделі. Населення міста переважно збільшувалось за рахунок народжуваності, а не міграційного притоку, роль якого у зростанні населення усе ж була значною. Можна припустити, що частину приїжджих становили самотні жінки (ймовірно, молоді вдовички), які створювали конкуренцію на шлюбному ринку міста, через що не всі жінки могли знайти собі пару в період першого та другого вдівства. Це призводило до шлюбів з великою різницею у віці. Статево-вікова структура населення міста була нормальною та належала до прогресивного типу, але мешканці, особливо козаки, зазнали значних втрат чоловічого населення внаслідок російсько-турецької війни 1735–1739 років. Прийшле населення було переважно посполитим, тоді як козацьке населення складалося з місцевих мешканців (які мешкали в місті як мінімум з 1730-х років). Подальші перспективи дослідження пов’язані із просопографічними дослідженнями та пошуком конкретних кейсів міграції до Нового Кодака в зазначений період. Іншим напрямом можуть стати компаративні дослідження демографічних показників різних населених пунктів вольностей Війська Запорозького Низового та Гетьманщини.