«ІСПАНСЬКІ ДІТИ» УКРАЇНИ: ЕМІГРАНТИ З ІСПАНІЇ У ДНІПРОПЕТРОВСЬКУ ТА ОБЛАСТІ У 1950-Х – 1980-Х РР.

Анотація

Мета дослідження – охарактеризувати умови появи, становище та особливості існування іспанської громади у Дніпропетровську та області у 1950-х – 1980-х рр. у контексті історії іспанської еміграції до СРСР, зумовленої подіями громадянської війни в Іспанії 1936–1939 рр. В основу розвідки покладено неопубліковані документи з Державного архіву Дніпропетровської області, матеріали регіональної періодики, спогади іспанських емігрантів, результати досліджень, присвячених іспанській еміграції в СРСР. Методи. Дослідження виконано на перехресті регіональної, локальної історії та історії міжнародних відносин, було застосовано загальнонаукові та спеціальні історичні методи (історико-генетичний, компаративний, історико-хронологічний, біографічний тощо). Результати. З 1950-х р. відбулося чергове розселення іспанських емігрантів, в основному так званих «іспанських дітей», у межах СРСР, де частину з них було розташовано у промислових регіонах України, зокрема у Дніпропетровській області. Географія розселення іспанців була обмежена містами (Дніпропетровськ, Кривий Ріг, Дніпродзержинськ, Марганець, Нікополь), де існувала можливість працевлаштування та забезпечення належними (з погляду радянської влади) умовами проживання. Загальна кількість іспанців в області на 1960 р. становила 152 особи. Попри прагнення влади максимально вирішити всі побутові й соціальні проблеми, частина іспанців були незадоволені умовами проживання й наданою роботою, хоча більшість намагалися адаптуватися до них. Цьому сприяла можливість отримати освіту, зробити кар’єру, що було малоймовірним для багатьох емігрантів на батьківщині. Значну матеріальну допомогу емігрантам надавав Червоний Хрест.У Дніпропетровську було створено іспанський центр, обласний комітет Комуністичної партії Іспанії, які опікувалися життям громади. Існувало земляцтво у Кривому Розі. До 1971 р. у Дніпропетровську діяв інтернаціональний клуб «Дружба», який було закрито після розколу серед іспанських комуністів з «чехословацького питання». Висновки. Іспанців в СРСР, безпосередньо у Дніпропетровській області можна назвати діаспорою у тому сенсі, що вони мали можливості зберігати, хай з обмеженнями, свою ідентичність на етнічному, інституційному рівні. Регіональна влада, керівництво підприємств та установ, де працювали, навчалися іспанці, усіляко сприяли їх інтеграції до колективів, культивували головні ідеологеми СРСР щодо своєї ролі у подіях громадянської війни в Іспанії. З середини 1980-х рр. переважна частина іспанців почали активно виїжджати на батьківщину. Більшість зберегли «радянську» ідентичність. Перспективи дослідження – у написанні історії «іспанських дітей» України, загалом іспанської політичної еміграції в Україні, що значно збагатить уявлення про зміст та сутність радянсько-іспанських відносин та заповнить лакуну в історії українсько-іспанських зв’язків новітнього часу.