ІСТОРІОГРАФІЯ ДОСЛІДЖЕННЯ УКРАЇНСЬКОЇ ГРЕКО-КАТОЛИЦЬКОЇ ЦЕРКВИ ЗАХІДНОЇ УКРАЇНИ НА ПОЧАТКОВИХ ЕТАПАХ ПІДПІЛЛЯ

Анотація

Метою статті є всебічний історіографічний аналіз дослідження початку підпільної діяльності Української греко-католицької церкви (УГКЦ) на теренах Західної України. Автори прагнуть простежити еволюцію підходів до цієї проблематики в різних історичних та ідеологічних контекстах, виявити головні наративи та концептуальні рамки, у межах яких інтерпретувалась діяльність УГКЦ. Методологія статті базується на міждисциплінарному підході, що поєднує історіографічний аналіз, теорії історичної та культурної пам’яті, постколоніальних студіях та дискурс-аналізі. Застосовано також підходи історії повсякдення для глибшого осмислення життєвого виміру підпільної релігійної практики. Основний зміст статті складає системний огляд основних етапів розвитку історіографії дослідження УГКЦ в умовах підпілля. Проаналізовано радянську історіографію 1940–1980-х рр., яка через ідеологічну оптику презентувала УГКЦ як «антирадянський елемент» та «агента Ватикану», заперечуючи факт релігійних переслідувань і подаючи насильницьку ліквідацію Церкви «як добровільне возз’єднання з православ’ям». Діаспорна історіографія 1940–1980-х рр. подає УГКЦ, як духовний опір тоталітаризму, трактує її переслідування як акт геноциду релігійного життя українців, акцентуючи на збереженні церковної та національної ідентичності. Пострадянська українська історіографія 1990–2000-х рр. завдяки введенню до наукового обігу архівних джерел з фондів СБУ, МВС та ЦДАГО здійснила переосмислення подій, вперше об’єктивно висвітила механізми насильницької ліквідації УГКЦ, діяльність підпільного єпископату та духовентства. Західна наукова історіографія аналізує УГКЦ, як приклад релігійного опору тоталітарній системі, включаючи її в ширший контекст репресивної політики СРСР щодо релігійних інституцій та дослідження релігійної свободи в Центрально-Східній Європі. У висновках стверджується, що історіографія підпільної діяльності УГКЦ еволюціонувала від жорстко ідеологічних радянських трактувань до сучасних багаторівневих інтерпретацій, що враховують політичні, культурні та духовні аспекти опору Церкви радянській репресивній системі. Наголошено на важливості подальших міждисциплінарних досліджень, які дозволять глибше зрозуміти феномен підпільного існування Церкви як складову української історичної пам’яті та національної ідентичності.