ОСОБЛИВОСТІ ФОРМУВАННЯ ОФІЦЕРСЬКОГО КОРПУСУ ЧЕРВОНОЇ АРМІЇ У 1920-х–1930-х РОКАХ

Анотація

Мета дослідження полягає в ґрунтовному аналізі процесу становлення такої важливої ланки збройних сил, як офіцерський корпус. Наукова розвідка охоплює період від заснування Червоної армії до початку масових репресій в 1937 році та спрямована на висвітлення особливостей підготовки військових кадрів у навчальних закладах та курсах, аналіз державних стратегій формування вищого прошарку армії через залучення різних груп населення до несення служби та аналіз результатів такої політики формування офіцерського корпусу напередодні Другої світової війни. Методологічна основа роботи складається з двох груп методів: загальнонаукові – аналіз, синтез, узагальнення та спеціально-історичні – метод періодизації, історико-системний та історико-генетичний методи. Результати. Армія колишньої російської імперії виснажена участю в Першій світовій війні та після жовтневого перевороту 1917 року зазнала структурного руйнування. Солдатські комітети, виборність командирів та знищення прошарку офіцерства призвели до того, що у межах радянської росії, а потім і СРСР починається формування армії нового типу, яка мала відповідати задекларованим більшовицьким гаслам: комплектуватися добровільно політично надійними вихідцями із робітничо-селянського середовища, без сповідування ідеалів ієрархії «старої» армії. Однак, варто зазначити, що запропоновані ідеї були популістичними гаслами, але не могли бути реалізованими в повній мірі, особливо з урахування анархічної ситуації на територіях колишньої Російської імперії. Руйнування існуючих порядків зумовило анархію та дезорганізованість у військовій сфері, а відсутність компетентних воєначальників в оточені більшовицьких лідерів призвело до непослідовного та безсистемного реформування. Після того, як очільником Народного комісаріату оборони став Л. Д. Троцький, почалося системне будівництво Червоної армії. Реформи Л. Д. Троцького повернули в ряди армії колишніх царських офіцерів, які могли стати осередком опору більшовицькій владі. Щоб нівелювати цю небезпеку започатковувався інститут військових комісарів, які мали контролювати командирів згідно інтересів політичної верхівки. Такі нововведення привели до двовладдя в бойових одиницях та конфліктів між військовим і політичним керівництвом у війську. Завершення бойових дій всередині країни та скрутне фінансове становище зумовили скорочення чисельності військ та першу велику реформу Червоної армії, яка в 1924 році запустила процес територіально-міліційного принципу комплектування збройних сил, що негативно впливав на професійність офіцерського корпусу. Остаточне утвердження одноосібної влади Й. В. Сталіна та форсована індустріалізація безпосередньо вплинули на розвиток армії. Введення персональних військових звань, яке відбулося у 1935 році мало на меті встановити чітку структуру підпорядкування в Червоній армії, такі дії не лише мотивували командирів, а й породили міжособистісні конфлікти серед представників офіцерського корпусу. Висновки. Дане дослідження дає можливість прослідкувати етапи становлення радянського офіцерства від початку існування Червоної армії до масових репресій 1937–1938 років. 20–30-ті роки ХХ ст. для командного складу Червоної армії були означені рядом проблем: непослідовні реформи в сфері навчання та комплектування військових частин, недоліки управлінської системи спричинені політичною кон’юнктурою, відсутність сталого вектору розвитку призвели до того, що командний склад РЧСА навіть до початку масових репресій не міг похвалитися успіхами у військовому мистецтві та розбудові збройних сил. Подальші репресії 1937–1938 року рр. лише посилили накопичені проблеми та призвели до трагічних наслідків в перші роки на Східному фронті Другої світової війни.