ДІТИ ПІД ЧАС ВЕЛИКОГО ГОЛОДУ В ІРЛАНДІЇ 1845–1851 РОКІВ ТА ГОЛОДОМОРУ 1932–1933 РОКІВ В УКРАЇНІ: КОМПАРАТИВНИЙ АНАЛІЗ

Анотація

Мета роботи – порівняння становища дітей під час Великого голоду в Ірландії (1845–1851) та Голодомору в Україні (1932–1933): загрози, практики виживання, наслідки. Методи дослідження. Під час дослідження було застосовано метод компаративного аналізу. Основними моментами порівняння були: рівень смертності від голоду та супутніх хвороб та методи його обрахування; наслідки голодів – вплив голоду на дитинство: криза сімейних відносин, злочинність та деструктивні фактори; практики виживання: навички виживання, допомога, взаємодопомога; коммеморативні практики. Дотримуючись принципу історизму, досліджено контекст історичних епох, на тлі яких розгортались події Великого голоду в Ірландії та Голодомору в Україні. Для цього були залучені наукова література, що висвітлює події голодів та тему дитинства під час них, архівні джерела, щоденники та спогади очевидців. Результати дослідження: проведено порівняльний аналіз загроз, практик виживання, наслідків Великого голоду в Ірландії (1845–1851) та Голодомору в Україні (1932–1933) для дітей та дитинства. Висновки. Джерельна база з вивчення Великого Голоду 1845–1851 років в Ірландії та Голодомору 1932–1933 років в Україні є достатньою, проте має потенціал для розвитку: виявлення нових джерел, зокрема усноісторичних та археологічних, продовження залучення громадськості до збирання спогадів, формування електронних баз даних та музейних експозицій. Ці заходи допоможуть одночасно виявляти нові джерела та зберігати пам’ять про голоди. З’ясовано, що спільними рисами стало замовчування голоду його організаторами – урядами Великобританії та СРСР відповідно, що призвело до загибелі значної кількості населення, серед якого найуразливішою та найчисельнішою категорією жертв стали діти, а також спроби цих колоніальних держав звинуватити в голоді ірландський та український народи, щоб виправдати антигуманну політику; зростання кількості безпритульних та бездоглядних дітей внаслідок того, що їхні батьки, від’їжджаючи на заробітки до Америки, Австралії (Ірландія) та Донбас, Крим (Україна), залишають дітей. Хоча для українців у цей час заборонено покидати свої населені пункти, це не зупиняло міграцію, лише створювало нові ризики. Особливою рисою українських реалій 1930-х років є сирітство дітей внаслідок репресій проти батьків, проте трудова еміграція, основні засади діяльності робітних будинків на території Ірландії також мають ознаки репресій, спрямованих проти ірландського населення, що полягають у національній та соціальній дискримінації, руйнуванні сім’ї, насиллі, оскільки годі й говорити про «добровільність» вибору в умовах голоду. Під час голодів в Ірландії та Україні спостерігається криза гуманізму. В Україні трапляються випадки дітовбивства, канібалізму, що не набули значного поширення в Ірландії. Особливості втрати моральних орієнтирів полягають у радянській антирелігійній кампанії, але якщо ірландці мали хоча б духовну розраду в підтримці церкви, доля дітей, які потрапляли в робітні будинки, мало відрізнялась від долі українських дітей, що потрапляли під опіку дитбудинків. Саме ці заклади ставали в прямому сенсі останнім пристанищем для багатьох дітей. Безвихідне становище призводить до жорстокої експлуатації дитячої праці та поширення злочинів проти дітей, зростання дитячої злочинності. Особливою рисою радянської соціальної політики стало руйнування сімейних цінностей: дітей використовують для організації голоду, закликають доносити на батьків. Спільною ознакою стала неспроможність батьків захистити дітей в умовах голоду та зберегти сімейні стосунки. Можна говорити про важливість не лише матеріальної, але й моральної допомоги дітям та сім’ям, що опинились у скрутних ситуаціях.