УКРАЇНЦІ В КАЗАХСТАНІ ПІД ЧАС КОЛЕКТИВІЗАЦІЇ, РОЗКУРКУЛЮВАННЯ ТА ГОЛОДОМОРУ 1932–1933 РОКІВ

Анотація

Стаття досліджує репресії, спрямовані проти українців – поселенців та спецпоселенців у Казакській АСРР під час Великого Голоду – Аршаршилику. У центрі уваги зміни, що відбулися у житті українців-поселенців на території Казахстану з початком колективізації та розкуркулення в 1930 р. та призвели до економічного занепаду і голоду в 1931–1934 рр. Під час Голодомору 1932–1933 рр. в Казахстан також були вислані на спецпоселення українці з УСРР та Кубані, котрі були змушені в нелюдських умовах виживати в суворому кліматі, працюючи на рудниках та шахтах, та стали жертвами голоду. Їм довелося поділити страждання казахського народу під час Ашаршилика – казахського голодомору 1931–1934 рр. Мета дослідження: проаналізувати досвід українців-поселенців та спецпоселенців у Казахстані під час Голодомору та Ашаршилику. Методологія дослідження: аналіз матеріалів про репресованих українців у Казахській АРСР у період Голодомору дасть змогу дізнатися про кількість українців, депортованих під час Голодомору, практики виживання та проблеми міжнаціональних відносин. Результати дослідження: проаналізовано зміни, що відбулися у житті українців-поселенців у Казахстані з початком колективізації, розкуркулення та голоду; характер та географічні напрями заслання розкуркулених українців у Казахстані; причини голоду серед українських поселенців-хліборобів та його наслідки; характер міжетнічних конфліктів та їхній вплив на політику українізації в Казахстані. Висновки. На відміну від Голодомору 1932–1933 рр. в Україні голод у Казахстані вважають результатом насильницької седентаризації казахів, проведеної сталінським режимом. Водночас у Казахстані проживала вагома частка українців-землеробів та українців-спецпоселенців, що стали жертвами голоду. Свого часу їх поява була частиною імперської політики, спрямованої на колонізацію казахських земель, наслідком яких стало скорочення життєвого простору казахів. Із кінця ХІХ ст. до 1926 р. українське населення Казахстану зросло з 80–120 тис осіб до 860 тис. Разом із тим українські поселенці виявилися дуже уразливими: політика «ліквідації куркулів як класу» та примусова колективізація з усуспільненням усього майна зруйнували життя общин та їхні традиції, що допомагали їм виживати в суворих кліматичних умовах. Їх число поступово поповнювалося спецпереселенцями – земляками та українцями з Кубані та інших місць проживання українських громад у РСФРР. Спецпереселенці мусили працювати на рудниках та шахтах, стаючи жертвами голоду через погані харчування та умови утримання. У результаті репресій, голоду та депортацій чисельність українців у Казахстані зменшилася з 1926 по 1939 р. на 23,5%. Унаслідок дегуманізації на ґрунті голоду та репресій траплялись етнічні конфлікти, жертвами яких ставали казахи. Оскільки радянська влада вбачала в українському національному рухові небезпеку, це потягло за собою згорнення політики коренізації (українізації) в Казахській АСРР в ім’я «насадження ленінського інтернаціоналізму».