ЧЕСЬКО-НІМЕЦЬКІ ВІДНОСИНИ В СЕРЕДИНІ ІХ – ПЕРШІЙ ТРЕТИНІ Х СТ.

Анотація

Мета наукової студії – розкрити особливості відносин чеських князів із правителями Східно-Франкського, а відтак Німецького королівства у період із середини ІХ – до 30-х років Х ст. Методологічною основою роботи є принципи історизму, об’єктивності й наукової достовірності. Використано історико-системний та аналітичний методи. Наукова новизна полягає в комплексному дослідженні окресленої проблеми в контексті міжнародної ситуації в Центральній Європі та процесі формування державності слов’янських племінних союзів, які розселилися на території нинішньої Чехії. Висновки. На початку відносини чеських князів зі Східно-Франкським (Німецьким) королівством мали переважно мілітарний характер. У середині ІХ ст. східнофранкський король Людовік ІІ Німецький організував проти чеських князів кілька збройних походів. Невдовзі чеські землі потрапили під сюзеренітет володаря Великоморавської держави Святополка. Та після його смерті чеські князі, намагаючись звільнитися з-під влади Великої Моравії, підкорилися безпосередньо східно-франкському королю Арнульфові, ядром володінь якого було Баварське герцогство. З обранням на німецький трон саксонського герцога Генріха І Птахолова відбулося посилення королівської влади. Новий правитель вторгся в чеські землі й дістався Праги. Чеський князь Вацлав І Пршемислович мав намір боронити країну, однак перевага була на боці нападників. Тож Вацлавові І довелося скоритися долі та погодився на виплату данини, а можливо, й на виконання інших ленних обов’язків. В результаті, за його правління Чеське князівство Пршемисловичів опинилося в сфері впливу Саксонії, а отже, й у васальній залежності від Німецького королівства.